Поза ідеальністю свідомості не існує. Кант усвідомлював, що служіння обов´язку не обов´язково принесе щастя людині. Часто, навпаки, щасливі ті, хто present simple утворення не дотримується моральних норм. Для того щоб утвердити справедливість, не дати змоги руйнувати мораль, він постулює безсмертну душу і буття Бога.
Суть реформації, з одного боку, за словами К. Маркса, полягає у здешевленні церкви. Буржуазія, що народжувалася, рахувала гроші і не хотіла нести тягар витрат на розкішне життя вищих церковних ієрархів. З іншого боку, реформація — це поглиблення духовного життя, перенесення ваги із зовнішнього контролю офіційної церкви на контроль внутрішній. Протестантизм можна розглядати і як реакцію на «безмірність», «відв´язаність» (в тому числі й від моральних норм) особи епохи Відродження.
“До об’єктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”. Світ – філософська категорія, яка відображає все, що оточує людину (природні речі і явища, соціальну дійсність), а також духовний стан самої людини (почуття, емоції, знання, переконання, мрії, ідеали, вірування тощо).
Написати Відгук
Філософія є однією з наукових дисциплін. Вона лише частина гуманітарного знання. Філософію вирізняє різноманітність підходів до власного предмета, що свідчить про його плюралістичний (множинний) характер. Для сучасного позитивізму – у чому суть «логіки наукового відкриття».
Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ.
Проблема людини як унікального творіння Всесвіту належить до «вічних» філософських проблем, оскільки будь-яка філософська традиція в основі свого змісту має відношення людини до світу. Ще давні греки зрозуміли, що людина може почати філософувати тільки з пізнання самої себе. Водночас знаменита теза Сократа «Пізнай самого себе» не реалізована дотепер, хоч кожна філософська система (школа) на кожному історичному етапі людської цивілізації намагалася висунути свою концепцію людини. Однак у цих концепціях природа людини не набула чітких і зрозумілих характеристик, а навпаки, породжувала ще більше запитань, аж до сумнівів щодо існування такої природи. Такий стан розв´язання цієї проблеми обумовлювався значною мірою загадковістю походження людини, складністю її структурних елементів та їхніх об´єднуючих чинників. Теорія антропогенезу в сучасній науковій картині світу також постає здебільшого як процес із багатьма невідомими.
Перші породжуються переформулюванням наявних проблем у термінах нових моделей, другі – розв’язанням наявної проблеми, яке зазвичай призводить до формулювання нових проблем. На одному з засідань вченої ради Інституту філософії НАН України ім. Г.Сковороди завідувач відділу філософії культури, етики та естетики Євген Бистрицький запропонував обговорити питання „Що таке філософія?“. Більшості людей філософія знайома як наука, сповнена різноманітних концепцій.
Характеристика Основних Філософських Шкіл Стародавньої Індії
Одним з перших в історії філософії поняття “форма” запровадив Платон. Він застосовував слово “форма” у значенні, близькому до поняття “ідея”, тобто позначав ним загальне, незмінне і справді суще, що є прообразом мінливих і індивідуальних явищ. Іншої точки зору стосовно філософії дотримувалися прихильники позитивізму – напряму, започаткованого у другій половині Х1Х ст. Вони оголошували єдиним джерелом дійсного знання певні, конкретні науки, передовсім, природознавчі й заперечували цінність філософської рефлексії, оголосивши всю допозитивістську філософію “метафізикою”. Звичайно, формування предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду – міфології та релігії.
Таким чином, соціальна філософія не лише сприяє досягненню інтеграції наук та суспільних поглядів окремих людей, а й створює (зокрема й через вищезгадану інтеграцію наук і світоглядів) підстави для інтеграції суспільства в цілому. Інтегративна функція представляє соціальну філософію як чинник суспільного життя. Як бачимо, ці функції соціальна філософія виконує на базі одних і тих самих знань. Отже, філософія не складається з окремих структурних компонентів, вона лише модифікує ці знання для різних функціональних потреб. В світі не може бути тіл без структури, без здатності до внутрішніх змін.